Він стає дорослим, залишаючись схожим на личинку, відрощує складні частини тіла й змушує біологів ставити незручне запитання: чому його організм уміє відбудовувати те, що наш переважно лише рубцює?

Featured Image: фото Lutz Stallknecht / Unsplash. Джерело. Ліцензія: Unsplash License.

Тварина, яка стала дорослою, не завершивши звичайного дорослішання

Якщо дивитися лише на зовнішність аксолотля, легко вирішити, що перед нами личинка саламандри. З боків голови стирчать великі пірчасті зовнішні зябра, уздовж хвоста тягнеться плавцева складка, усе життя проходить у воді.

Але це не дитинча.

Аксолотль росте, досягає статевої зрілості, розмножується й живе як доросла тварина. Просто частину ознак, які інші саламандри зазвичай втрачають під час метаморфозу, він зберігає. Таке збереження ювенільних рис у дорослого організму називають педоморфозом; щодо аксолотля часто вживають і слово «неотенія». [1][2]

І тут виникає перша загадка FAUNIGMA: що означає «стати дорослим», якщо різні системи організму можуть дорослішати з різною швидкістю?

Кнопка метаморфозу існує

У більшості земноводних метаморфоз тісно пов’язаний із гормонами щитоподібної залози. В аксолотля активність осі «гіпоталамус — гіпофіз — щитоподібна залоза» знижена. Однак нижчі ланки цієї системи здатні працювати: тиреотропний гормон і тиреоїдні гормони можуть запускати метаморфічні зміни. [1][2]

Якщо в лабораторії дати аксолотлю тироксин або інші відповідні тиреоїдні гормони, його можна змусити пройти метаморфоз: зовнішні зябра зменшуються, перебудовуються шкіра, хвіст та інші тканини, тварина набуває рис наземної саламандри. [2][3]

Отже, аксолотль не просто «не знає», як дорослішати. Значна частина програми метаморфозу в ньому зберігається.

І це породжує нове питання: якщо генетична й клітинна машина перетворення існує, чому еволюція змінила саме сигнал, який запускає її в природних умовах?

А тепер — втрата кінцівки

Справжня слава аксолотля починається там, де для більшості хребетних закінчується історія: після великої травми.

Після ампутації кінцівки його тіло не просто затягує рану рубцем. Поверхня швидко вкривається спеціалізованим рановим епітелієм. Під ним клітини перебудовують свою поведінку, мігрують до місця ушкодження й утворюють бластему — тимчасову регенераційну структуру, з якої формується втрачена частина кінцівки. [4]

Далі знову виникають кістки, м’язи, сухожилки, кровоносні судини, нерви, шкіра й пальці. Новоутворена кінцівка інтегрується з тілом і може виконувати свою функцію.

Це вже не просто «загоєння». Це відбудова складної тривимірної конструкції.

Звідки клітини знають, що саме будувати?

Ось тут починається одна з найглибших загадок регенерації.

Після ушкодження недостатньо наказати клітинам: «діліться». Вони повинні відновити саме ту частину, якої бракує, правильного розміру, у правильній орієнтації й з правильним взаємним розташуванням тканин.

Бластема не є безформною грудкою чарівних універсальних клітин. Різні клітинні популяції зберігають значну частину своєї ідентичності, а клітини сполучної тканини несуть важливу позиційну інформацію, яка допомагає організувати майбутню структуру. [4]

Тобто десь у живій тканині міститься інформація не тільки про те, ким є клітина, а й про те, де вона перебуває відносно цілого.

Як клітини «читають» цю карту? Як вони розуміють, де закінчити ріст? Чому нова лапа зазвичай не продовжує рости безмежно?

На ці питання вже є часткові механістичні відповіді, але єдиної простої «схеми креслення тіла» наука не знайшла.

Без нервів дива не буде

Регенерація аксолотля залежить від нервової системи. Класичні й сучасні експерименти показують: якщо кінцівка недостатньо іннервована, нормальна бластема не формується або не розвивається належним чином. Важлива не стільки «назва» нерва, скільки достатній рівень нервових сигналів. [4]

Не менш несподівана роль імунної системи. Запалення не є просто ворогом регенерації. Макрофаги та пов’язані з ними сигнали потрібні на ранніх етапах, а їхнє пригнічення може зірвати нормальний процес відновлення. [4]

Отже, регенерує не якась одна «суперклітина». Потрібен оркестр: епітелій, сполучна тканина, нерви, імунні клітини, судини та сигнальні молекули повинні вступити в правильній послідовності.

І тоді загадка стає ще гострішою: багато з цих компонентів є і в людини. Чому з того самого набору учасників наше тіло після великої травми часто складає рубець, а аксолотль — нову структуру?

Не тільки лапи — але й не безмежне диво

Аксолотль здатний регенерувати не лише кінцівки. Дослідження описують відновлення хвоста разом зі спинним мозком, шкіри, щелепних тканин, ділянок центральної нервової системи та значну регенеративну здатність серця. [5]

Проте популярна фраза «аксолотль відрощує будь-який орган» неправильна.

Яскравий виняток — кришталик ока. Аксолотль може регенерувати його лише у вузькому ранньому вікні після вилуплення; приблизно через два тижні ця здатність зникає. [6]

Цей виняток особливо цінний. Якщо той самий організм сьогодні здатний відновити тканину, а через короткий час уже ні, значить, можна шукати не фантастичний «ген регенерації», а конкретні перемикачі, які відкривають і закривають регенеративний стан.

Чи регенерує він тому, що «залишився молодим»?

Це найспокусливіша гіпотеза всієї історії.

Можна було б сказати: аксолотль зберігає молоді риси, тому його тканини залишаються пластичними й саме тому він так добре регенерує.

Але експеримент ламає цю красиву простоту.

Коли аксолотля штучно змушують пройти метаморфоз, він не втрачає здатність регенерувати кінцівку повністю. Проте регенерація стає приблизно вдвічі повільнішою і частіше супроводжується помилками у формуванні кісток зап’ястка та пальців. [7]

Отже, педоморфоз і регенерація, схоже, справді пов’язані — але не формулою «не дорослішає = регенерує».

І це набагато цікавіше. Бо тепер треба з’ясувати, які саме зміни метаморфозу погіршують регенерацію, але не вимикають її.

Геном розміром із десять людських

Є ще одна цифра, яка ніби спеціально створена для FAUNIGMA: геном аксолотля містить близько 32 мільярдів пар основ — приблизно в десять разів більше, ніж геном людини. [8]

Це не означає, що в аксолотля в десять разів більше звичайних білок-кодуючих генів. Значну частину гігантського розміру створюють розширені інтрони, міжгенні ділянки та повторювані елементи. Саме величезний геном довго робив молекулярну роботу з аксолотлем технічно складною. [8]

Але й тут не можна зробити простий висновок «великий геном = сильна регенерація». Великий геном — ще одна особливість, зв’язок якої з регенеративною біологією потрібно розбирати по частинах.

Тварина, яка відновлює себе, але не може відновити свій світ

У лабораторіях і домашніх акваріумах аксолотлів багато. Особливо відомі світлі, рожеві форми.

У природі ситуація протилежна.

Дикий Ambystoma mexicanum пов’язаний із системою каналів Сочимілько в Мехіко. Його середовище руйнують урбанізація, забруднення, зміни якості води та інтродуковані риби, зокрема короп і тиляпія. UNAM продовжує польові обстеження та програму «chinampa-refugio», спрямовану на відновлення придатних ділянок середовища. Наприкінці 2025 року команда UNAM повідомляла, що під час нового цензу пройдено понад 65 каналів загальною довжиною понад 19 км і в них досі виявляють сліди ДНК аксолотля. [9][10]

Водночас інше eDNA-дослідження, опубліковане 2025 року й засноване на відборах 2020–2021 років, не виявило аксолотлів на своїх диких ділянках, але зафіксувало їх в одному спеціальному рефугіумі. [11] Це не суперечність, а нагадування про те, наскільки рідкісною стала тварина і наскільки результати залежать від місця, часу та методу пошуку.

Парадокс майже літературний: одна з найкращих відомих хребетних тварин у мистецтві відновлення власного тіла сама залежить від того, чи зможе інший вид — людина — відновити її світ.

Загадка FAUNIGMA

Ми почали з питання: чому аксолотль «відмовився дорослішати»?

А прийшли до цілого каскаду загадок.

Чому статева зрілість і метаморфоз можуть бути роз’єднані? Чому програма метаморфозу зберігається, але природний гормональний запуск ослаблений? Де клітини зберігають інформацію про форму втраченої частини тіла? Чому нерви потрібні для росту нової лапи? Чому імунна система в одному контексті сприяє рубцюванню, а в іншому допомагає регенерації? Чому кришталик втрачає регенеративну здатність через кілька тижнів, тоді як кінцівки зберігають її значно довше? І чому метаморфоз сповільнює регенерацію, але не вимикає її?

Можливо, головна загадка аксолотля навіть не в тому, що він уміє робити.

Вона в тому, що його приклад доводить: складний дорослий хребетний організм у принципі може зберігати програми відновлення, яких у нас майже немає.

Тоді питання змінюється.

Не «як аксолотль навчився відрощувати кінцівку?»

А що саме втратили, вимкнули або обмежили інші хребетні — і чи можна колись безпечно повернути хоча б частину цієї здатності?

Джерела й подальше читання

1. Safi R. et al. Forever young: Endocrinology of paedomorphosis in the Mexican axolotl. 2018. PubMed.
2. Crowner A. et al. Rediscovering the Axolotl as a Model for Thyroid Hormone Dependent Development. 2019. PMC.
3. Lazcano I. et al. Differential effects of thyroid hormones on gill regeneration and metamorphosis of Ambystoma mexicanum. 2023. PMC.
4. McCusker C., Bryant S., Gardiner D. The axolotl limb blastema: cellular and molecular mechanisms driving blastema formation and limb regeneration in tetrapods. 2015. PMC.
5. Phipps L. et al. Toward whole tissue imaging of axolotl regeneration. 2021. PMC.
6. Suetsugu-Maki R. et al. Lens regeneration in axolotl: new evidence of developmental plasticity. 2012. PMC.
7. Monaghan J. et al. Experimentally induced metamorphosis in axolotls reduces regenerative rate and fidelity. 2014. PMC.
8. Nowoshilow S. et al. The axolotl genome and the evolution of key tissue formation regulators. Nature, 2018. Nature.
9. UNAM. Levantan nuevo censo del axolote en Xochimilco. 2024. UNAM.
10. UNAM. ¡Súmate al rescate de ajolotes y de Xochimilco! 2025. UNAM.
11. Maeda-Obregon A. et al. Persisting at the Edge of Ecological Collapse: The Impact of Urbanization on Fish and Amphibian Communities From Lake Xochimilco. Environmental DNA, 2025. DOI.